Мене й Костя понад усе розгнівило, що голосніше від усіх горлав Венька Смирнов. Уже чия б корова, як кажуть, мукала, а його б мовчала. У цього Веньки успішність у минулому році була ще гіршою, ніж у нас з Костем. Тому я не втримався і теж закричав.

— Рудий, — гримнув я на Веньку Смирнова, — а ти чого репетуєш голосніше за всіх? Коли б першим викликали тебе до дошки, то ти б не двійку, а одиницю схопив! Тож помовч!

— Ех ти, Баранкін, — загорлав на мене Венька Смирнов, — я ж не проти тебе, я за тебе кричу! Я що хочу сказати!.. Я кажу: не можна після канікул одразу викликати до дошки. Треба, щоб ми спочатку оклигали після канікул…

— Смирнов! — гримнула на Веньку Зінка Фокіна.

— І взагалі, — кричав далі на весь клас Венька, — пропоную, щоб протягом першого місяця нікому не ставили ніяких запитань і взагалі не викликали до дошки!..

— То ти ці слова кричи окремо, — порадив я Смирнову, — а не з усіма вкупі!..

Тут знову всі заверещали в один голос, так, що вже не можна було дібрати жодного слова і взагалі не було змоги зрозуміти, хто з Веньчиною пропозицією згоден, а хто ні.

— Ой, тихіше, хлопці, — сказала Фокіна, — замовкніть! Хай скаже Баранкін!

— А що казати? Ми з Костем не винні, що Михайло Михайлович у цьому навчальному році викликав нас до дошки першими. Спитав би когось із відмінників, наприклад, Мишка Яковлєва, і все почалося б з п'ятірки…

Всі почали галасувати і сміятись, а Фокіна сказала:

— Ти, Баранкін, краще облишив би дотепи і брав приклад з Яковлєва.

— Ач, який прем'єр-міністр! — сказав я не дуже голосно, але так, щоб усі чули.

Хлопці знову засміялися. Зінка Фокіна зойкнула, а Ерка похитала головою, як доросла, і сказала:

— Баранкін! Ти краще скажи, коли ви з Малиніним виправите свої двійки?

— Малинін, — сказав я Костю. — Поясни…

— От причепилися! — сказав Малинін. — Та виправимо ми ваші двійки… тобто наші двійки…